Федько-Халамидник, Винниченко Владимир Кирилович, полная версия книги, без сокращений, читать онлайн

Помогите раскрутить наш сайт, поставьте ссылку у себя в соц. сети:

Федько-Халамидник

— Здоров! Ти був на річці? — Був. — Здорово йде? — Біжи подивись, як мама пустить,— посміхнувся Федько й одвернувся від Толі. Толя почервонів,— як він сміє насміхатись, мурля погане! Як пожаліється татові, йому зададуть! А Федько розказував тимчасом далі: — Вся річка йде. Страшенно так суне та тріщить... А на-ро-о-ду на березі, повно! Один хлопець хотів поїхать на кризі, та злякався, а я завтра поїду. Толя хотів іти додому, але, зачувши ці слова, навіть зійшов униз до хлопців. Хлопці теж були вражені,— от скажений цей Федько! Там, десь, дивитись страшно, а він полізе туди. — Та на саму кригу полізеш? — Атож куди! От і палиця вже є,— показав Федько на застромлену палицю.— Весело на кригах! Я бачив, як торік їздив Антошка... Та я тоді не достав палиці... Гайда завтра разом? Га? Спірка й Стьопка почухались: у школу треба. — Е, в школу! Один день пропустимо, от біда велика! Толі страшно було слухати такі розмови, але він не мав сили одійти. Хлопці почухались і таки рішили йти завтра до річки. Умовились, що всі троє зійдуться на цьому самому місці рівно о восьмій годині. Коли Федько прийшов на другий день на призначений пункт, він застав там Спірку, Стьопку і... Толю. Толя був увесь закутаний у шарфики, з-за яких визирав тільки кінчик носа та оченята. Оченята йому були якісь чудні, не то винуваті, не то злякані.

Книга закрыта по требованию правообладателя.