Нариси, Кобылянская Ольга Юлиановна, полная версия книги, читать онлайн

Помогите раскрутить наш сайт, поставьте ссылку у себя в соц. сети:

Нариси

Одним словом - ми ще не готові. Але - ми вернемося, ми вернемося. Як все втихне, влетить між нас білий кінь без сідла й їздця, з розірваними в поспіху, а від бурхливого дихання закривавленими ніздрями й піднявши голову вгору - заірже. Ми вернемося. Скільки? Побачите. І не всі ми враз прийдемо. І неоднаковим кроком. І не одною дорогою. Ах, не одною дорогою і неоднаковим кроком. Коли ми прощалися і відходили, чула земля на собі силу, відвагу, жвавість і рівні кроки; чула неначе один крок. Всі ми були, як один; одна цілість, одна цінність. А земля тоді була ще чорна або й зелена, вкрита хіба золотистими або й зеленими коверцями й килимами. Нагодована нашими руками, пещена нашою дбайливістю, огрівана нашою любов'ю. Але ми вернемося, ми вернемося, лише ми ще не готові. Ще є в нас якась сила, ще вона дійствує - не чуєте нас?. Не чуєте нас? Напружіть ваш зір, насторожіть ваші вуха, а переконаєтеся, скільки нас ще є. Будьте терпеливі,- не перебивайте нам; плач задержіть в собі. А зітхання й молитви не посилайте навздогін за нами. Вони нам перешкоджають і з гробниці серця камінь відвалюють. Або ні, моліться за нас, моліться, десь Христос, він є, змореною тінню волочиться, забагато праці, може, з ніг святих валиться, або, або стріли з оружжя, прости господи. впрост під небеса несе. Земля аж розрита!! Щохвилі пащу роззявляє, пити хоче. Що білого коня дожидається.

Книга закрыта по требованию правообладателя.